Насилу змирившись із несправедливим ставленням матері до себе, Ліда прожила життя, відзначене суперництвом, нещастями та нерозумінням з боку найближчих людей. – Як таке може бути? – часто питала вона себе. – Забудь уже, це все в минулому, – говорили їй мати при кожній розмові на цю тему, не розуміючи, що минуле переслідувало Ліду. У Ліди та її молодшої сестри, Маші, була різниця у п’ять років, і вони були від різних батьків. Прихильність Марини Семенівни, їхньої матері, до Маші через її ненависть до батька Ліди, Вадима, призвела до того, що стосунки між сестрами були натягнуті.
Маша рано зрозуміла, що вона улюблениця матері та почала користуватися цією перевагою, як тільки могла. Сестри ще більше віддалилися одна від одної, коли Маша успадкувала квартиру бабусі в хорошому районі, а Ліда, подолавши безліч випробувань, у тому числі й важку вагітність, отримала окрему квартиру, коли їх із чоловіком старий будинок було включено до програми переселення. Скромне щастя Ліди і тоді було недовгим. Її мати померла, залишивши після себе приголомшливе відкриття.
Марина переписала свою квартиру повністю на Машу, побоюючись, що нею опанує шахрай, з яким вона колись зустрічалася. Ліда була спустошена. Останній вчинок матері здався їй болючішим на зраду. Однак життя розгорталося своїм дивним чином. Життя Маші було затьмарене нездоровою атмосферою в сім’ї, швидкою інвалідністю та некерованою дочкою. Ліда ж знаходила сили та втіху у своєму чоловікові, Кирилі, та їхній дочці, Яночці. Незважаючи на гірке минуле, Ліда зуміла знайти своє щастя, хоч і не змогла вибачити маму та Машу за їхні вчинки та нелюбов до себе.