Мама Василька завжди хотіла мати доньку, щоб та допомагала по дому, ділилася з нею таємницями, як сама ділилася своїми секретами з мамою, але народила Василя. Вона ображалася на чоловіків у своєму селі за їхні лінощі і була розчарована, коли народився Василь – ще один потенційно лінивий мужик. З грошима у сім’ї було туго, що посилювалося безвідповідальність батька, але вони виживали за рахунок роботи на фермі. Коли Василь підріс, він став відрізнятися від інших сільських чоловіків .
Незважаючи на важке становище, він виявляв ініціативу у догляді за їх господарством та дрібною худобою. Василь навіть запропонував збільшити поголів’я свійських птахва, показавши матері, що вона була не права, коли припускала, щоб саме дочка їй допоможе. Вперше вона подумала: “Добре, що не дівчинка!”. Коли батько покинув їх, мати та Василь впоралися самі. Через роки Василь розширив господарство, одружився з Ганною, працьовитою жінкою, і став в окрузі шановною людиною. Одного дня повернувся невиліковно хворий батько і вибачився. Він запропонував велику суму грошей, що дісталася йому у спадок від покійної другої дружини.
Василь погодився на примирення, але невдовзі після їхньої зустрічі батько теж пішов із життя… На ці гроші Василь побудував у селі каплицю, а суму, що залишилася, передав на благодійність — до дитячого будинку. Стоячи біля могили батька, Василь розмірковував про важливість прощення та відповідальності. Від успадкованих грошей у нього нічого не залишилося, але це його не хвилювало. Потрібно було працювати і жити далі, і Василь почував себе готовим і до того, і до іншого.