Маргарита Федорівна приїхала працювати вчителькою до місцевого села. Все їй на новому місці здавалося незвичним, особливо звичаї людей. Вона якось в учительській почула розмову: -А наша нова з міста ні з ким не вітається. -Так я не віталася, тому що не знайома була, я ж щойно приїхала. -А у нас прийнято з усіма вітатися, — була відповідь. -Добре, буду з усіма. А потім запропонували Маргариті Федорівні взяти на себе керівництво 8 класом. Там були найнеслухняніші діти, з ними просто неможливо порозумітися. Нова вчителька поки що не знала хлопців, тож з радістю погодилася. З учительської почулися коментарі: -Ну-ну, цікаво, на скільки її вистачить.
Перший день знайомства пройшов тя жко, діти справді не слухалися, балакали. Було важко їх вгамувати та розповісти матеріал уроку. Тоді Маргарита Федорівна вирішила застосувати іншу тактику. Потрібно зробити так, щоб її діти не боялися, а товаришували. А для цього треба знайти підхід до кожного. Нaйважча робота була з рудим хлопчиком Петею. Він був сильний і високий, і завжди саме він починав сварки та конфлікти у класі. Маргарита Федорівна зрозуміла, що хлопчик соромиться свого кольору волосся, тож показує свою агресію.
Тоді вона почала показувати дітям картини середньовіччя, наголошуючи, що саме рудий був найкрасивішим кольором.Що таких рудих людей поцілувало сонечко. А після літніх канікул вчителька змінилася, вона сама пофарбувала волосся на рудий колір. Петя став любити вчительку, ходив на уроки, слухався і все вчив. Решта класу наслідувала його приклад. Через багато років на день випускників уже дядько Петя приїхав до рідної школи. Він підійшов до улюбеної Маргарити Федорівни, і подякував за те, що та в нього повірила і так він сам повірив у себе.