Ми приїхали до моїх свекрів, щоб допомогти зібрати врожай. Це щорічна традиція, яку мій чоловік вважає за свій обов’язок підтримувати. Мене часто обурюють ці поїздки: вони вимотують, а натомість ми отримуємо лише невеликі мішечки продуктів. – Чому твоя сестра не допомагає? – спитала я. Чоловік захистив її, пославшись на те, що у неї «маленькі діти». Племінницям чоловіка, між іншим, 13 та 7 років. Ми теж колись брали з собою в такі поїздки немовля, тому його виправдання видалися мені необ’єктивними.
На мій подив, у ті вихідні приїхала і його сестра Люба зі своєю родиною. Вона не допомагала у роботі на землі, але готувала для нас їжу, що було дуже приємно. Підслухавши розмову Люби з нашою свекрухою, я дізналася справжню причину її приїзду: вона попросила 20.000 гривень, які одразу отримала від матері. Адже за всі роки нашої допомоги ми так і не дочекалися жодної фінансової підтримки від свекрухи. Щоб перевірити свою теорію, я попросила у свекрухи в борг 2 тис. грн. Вона відреагувала досить агресивно, звинувативши нас у тому, що ми чекаємо на плату за свою допомогу.
Ця легка сварка зробила дорогу додому напруженою. Чоловік, не знаючи про те, що я підслухала, був страшенно засмучений і скривджений на мене. Коли я повідомила про це, він просто не повірив. – Твоя сестра, не поворухнувши пальцем, отримує 20.000, але свекруха коливається через 2.000 гривень для нас, – заявила я, наголошуючи на явному фаворитизмі. Пригнічена такою нерівністю, я тепер не хочу продовжувати наші візити до свекрухи. У нас із чоловіком досі різні погляди щодо цього.