Я не розуміла чому, але відчувала, що сусідка по палаті не злюбила мене з того моменту, як я увійшла. Вона намагалася командувати, вказуючи мені, яке ліжко вибрати і куди покласти продукти у холодильнику. Я відстоювала свою незалежність і сказала їй, що виберу те, що мені зручно, що її розлютило. У день операції я пішла у буфет і взяла кілька апельсинів.
Я з’їла половину, а другу поклала до холодильника. Коли я насолоджувалась апельсином у палаті, самопроголошений “командир відділення” запитав мене про те, чому я їм у палаті? Я була здивована, але спитала її, чому це я не можу насолоджуватися апельсином там, де хочу. Вона відповіла, що я не тільки псую повітря, а зе й їм на очах у всіх, не пропонуючи їм нічого. У відповідь я запитала, чи вона серйозно говорить, і припустила, що в неї, можливо, старече божевілля.
Я твердо висловилася про те, щоб вона сама купила собі апельсини, якщо вони так потрібні. Вона нічого не відповіла і після цього уникала навіть дивитись на мене. Попередній досвід навчив мене не ділитися їжею у лікарні. За кілька років до цього моя дочка принесла мені домашні пельмені, і я поділилася ними зі своїми сусідками по палаті. Вони забрали все, залишивши мені тільки 4 з 15-ти. З того часу я перестала ділитися продуктами або навіть пропонувати цукерки іншим людям у лікарні.