Коли моя подруга переїхала до мене на орендовану квартиру рік тому, я була сповнена ентузіазму. Ділити житло з близькою людиною здавалося ідеальним рішенням: ми могли б тепер ділити витрати та насолоджуватися компанією один одного. Спочатку все йшло як по маслу: ми чергували домашні обов’язки, готували вечері та проводили вечори за бесідами. Проте невдовзі почався справжній хаос. Подруга перетворила нашу тиху гавань на місце для нескінченних вечірок. Якось, повернувшись із роботи, я виявила в нашій вітальні дюжину незнайомців, що танцюють під гучну музику. “Що відбувається?” – Запитала я, ледве пробираючись до подруги крізь натовп.
“О, привіт! Просто вирішила влаштувати невелику вечірку,” – весело відповіла вона, не помічаючи мого роздратування. Але краплею, що переповнила чашу мого терпіння, було те, що вона почала приводити своїх партнерів додому, не замислюючись про мій комфорт чи приватність. Останнім ударом стала ранкова знахідка: вітальня була посипана пляшками та сміттям після чергової вечірки. Достатньо, вирішила я. Настав час серйозної розмови. “Ми повинні поговорити,” – почала я, коли обидві сіли за кухонний стіл. “Я не можу так більше жити.
Твої вечірки та гості… це занадто. Нам потрібні правила, або ми маємо перестати жити разом.” Подруга спочатку зустріла мої слова з супротивом, але поступово зрозуміла серйозність ситуації. Ми домовилися про графік прибирання та часу, коли можна влаштовувати вечірки, а коли – ні. З того часу наше спільне життя значно покращало. Встановлення кордонів виявилося ключем до гармонійного співіснування. Я зрозуміла, що іноді для збереження дружби необхідно чітко висловлювати свої потреби та встановлювати правила.