У той день я нарешті вирішила піти від свого чоловіка, незважаючи на те, що знала: ніхто мене не підтримає. Друзі та знайомі вважали нашу родину ідеальною: працюючий чоловік, троє дітей, які вже навчалися в інститутах, та велике домашнє господарство. Але мене не хвилювала їхня думка. Коли я зібрала свої речі, мій чоловік був на роботі, і я розповіла все дітям; вони були в люті і не підтримали мене. Це було важке рішення, але я почувала себе вільною і знала, що на мене чекає щастя.
Ще до цього рішення я якось увечері зустріла у магазині старого знайомого Сашка. Ми завжди були разом з молодших класів середньої школи, але він поїхав, коли нам було по 18, і ми втратили контакт. Після стільки років pозлуки ми навіть не могли вимовити жодн ого слова, а просто дивилися один на одного і посміхалися. Це була доленосна зустріч, і ми довго сиділи на лавці, говорячи про все, що сталося в нашому житті. Під час розмови із Сашком я зрозуміла, що більше не хочу жити зі своїм чоловіком, бо почувала себе його рабинею. Він чекав, що я приноситиму і обслуговуватиму його, а діти зверталися до мене тільки тоді, коли їм щось було потрібно.
Розмова з Сашком змусила мене усвідомити, наскільки я нещасна, і він швидко знайшов рішення – поїхати мені з ним в інше місто. Він мав там квартиру, гарну роботу, і він міг би знайти для мене якусь роботу на неповний робочий день, щоб мені не було нудно вдома. Хоча спочатку я ваrалася, чи варто залишати все своє життя зар ади чогось невідомого, але потім згадала, як ми з Сашком були заkохані, коли були молодші, і як він обіцяв одружитися зі мною. Хвоpоба його матері все змінила – і йому довелося виїхати. Коли я вийшла з дому, зателефонував мій чоловік, бажаючи дізнатися, де я і чому не було їжі.
Але я просто засміявся і повісила слухавку, почуваючи себе так, ніби мені ще двадцять років. Сашко дбав про мене, забороняючи мені рано вставати. Сам готував мені щоранку каву та бутерброди. Ми разом вечеряли і іноді мені хотілося здивувати його незвичайними стравами. Він завжди був у захваті і казав, що мені треба працювати кухарем. Сашко навіть доnомагав у господарстві, завжди мив посуд, щоб я не зіпсувала свій манікюр. Він насолоджувався порядком у будинку і був готовий витрачати цей час. Мені не треба було просити його щось робити, оскільки він усе знав, і йому подобалося це все. Це нове життя, в якому я не рабиня, а kохана жінка.