Вийшовши на пенсію, я спочатку важко справлялася з надлишком вільного часу, що раптово з’явився. Я сумувала за рутиною роботи та спілкуванням з колегами. Адаптація до нового етапу зайняла у мене кілька років – але поступово я навчилася концентруватись на собі. Першим кроком стала організація мого дому. Я років сто не розбирала свої речі, і коли це зробила – викинула дюжину мішків непотрібних предметів. Весь цей час я лише думала про те, навіщо взагалі нагромадила стільки речей. Наступним пунктом мого плану стало возз’єднання із друзями. Довгі роки моє життя оберталося навколо роботи та виховання дітей, особливо після того, як 7 років тому пішов з життя мій чоловік.
Тепер я стала дорожити часом, проведеним із близькими, усвідомивши важливість цих стосунків. Зрозуміти, як розслабитись і жити для себе на пенсії, було непросто, але дуже важливо. Присвятивши своє життя іншим, я відчувала, що настав час розставити пріоритети на користь потреб. З похилого віку мій погляд на життя значно змінився. Речі, які раніше здавалися важливими – освіта, кар’єра та соціальне схвалення – після 50 стали менш значущими. Наближаючись до останньої стадії свого життя, я усвідомила це як менш оптимістичну, але чесну реальність.
Вихід на пенсію означав життя для себе – концепція, яку мені було важко прийняти через мою вроджену схильність до турбот. Перехід від ролі механізму, який завжди і всім допомагав, до ролі людини, яка отримує допомогу від своїх дітей, які більше не залежали від мене, часто викликала в мене почуття непотрібності. Однак я зрозуміла, що з цим почуттям можна впоратися. Я раптом усвідомила, що немає потреби постійно дбати про інших. Настав час для відпочинку, самоаналізу, насолоди простими задоволеннями та підтримки здоров’я з меншим стресом. Цей етап життя пов’язаний з тим, щоб знайти спокій і знайти задоволення в маленьких, повсякденних моментах.