Того дня Поліна Геннадіївна проводжала в останню путь свою молодшу сестру Варвару. У Варвари залишився син, якому було вже 22, але у нього вже була дружина і син. У Поліни Геннадіївни не було своїх дітей, вона няньчилася з сином племінника, вони були для неї, як рідні. Ілля онук пам’ятав, всі проведені дні з бабусею. Як вона доїла корову рано вранці, щоб він випив парного молока. Як він з дідом бігав по городу за гусями. Бабусині пиріжки були найкращі! Але коли хлопець підріс, він вже рідше став приїжджати до бабусі в село.
Племінник Вітя, вирішив поїхати до тітки влаштувати їй ремонт в будинку, а сам її відвіз в пансіонат. — Не переживайте, все буде добре! Бабуся Поліна, думала, що Вітя більше ніколи за нею не повернеться. І дійсно не повернувся, він зніс старий будинок тітки і хотів звести там новий, для свого сина, в той момент, коли він служив в Армії. По поверненню з армії, Ілюша насамперед хотів заскочити до улюбленої бабусі, на його подив ні дома, ні бабусі він не знайшов. Він подзвонив батькові, а той йому сказав, що віддав бабусю в будинок nрестарілих.
А з їх старого будинку будує новий, спеціально для Іллі. Ілля поклав трубку, зі словами: — Не батько ти мені більше. Це моя улюблена бабуся, а ти так з нею вчинив. Він подзвонив матері, зібрав всі свої заощадження, мама йому доnомогла. І разом з дівчиною, яка його чекала з армії, вони заселяються в новокуплений будинок. Через три дні він їде за бабусею, за рік його відсутності вона так сильно змінилася, він навіть подумав, що вона його забула. — Бабуся, збирайся ми їдемо додому. — Але у мене більше немає дома, онучок. — Тепер є, будемо жити разом, я ти і моя майбутня дружина. Зараз познайомишся з нею, вона в машині. Бабуся Поліна не тримала зла на свого племінника, вона давно його пробачила.