Мої другі пологи пройшли спокійно. Я навіть була рада, що не довелося настільки мучитися як вперше. Можливо, вся річ у страху. Все ж таки вперше це важче переносити. Мене дуже тішило ставлення чоловіка до моєї вагітності. Він буквально носив мене на руках. А ще весь час провів із нашою першою донькою, щоб мені не було так важко. Я навіть уявити собі не могла, що мій чоловік може бути таким дбайливим батьком. Навіть після важкої роботи він все одно знаходив час для того, щоб пограти з дитиною, поки я відпочиваю. І коли я народила, мені поклали на груди мого синочка.
Чоловік так мріяв про хлопчика, я була рада, що народився саме син. Але тут я помітила у ньому дивну особливість. Справа в тому, що я блондинка, мій чоловік-шатен. А ось у дитини колір волосся був рудий. Я зрозуміти ніяк не могла, як таке могло статися. Я ніколи в житті чоловікові не зраджувала. І я не пам’ятаю жодних родичів, які мали б такий колір волосся. Настав момент, коли мала відбутися зустріч батька з сином.
Мені було так соромно, руки тремтіли, я не знала, що мені думати, що чоловікові говорити. Я почала здалеку. Тримала дитину ближче до себе та спокійно намагалася сказати чоловікові, що з нашим хлопчиком не все так просто. Я побачила, як чоловік злякався. Вже можу уявити, що він там собі надумав, які хвороби. Але коли побачив сина, то міцно його обійняв. У нього навіть сльози потекли. Перше, що він сказав: -Як же син схожий на мого дідуся. Той теж був рудий, я вже боявся, що не буде у нас у роді рудих, але добре, що мій син має такий колір волосся. Я видихнула з полегшенням. Я гадки не мала, що дідусь у чоловіка такий: даремно переживала.