Деякі люди не мають кордонів. Відчуття міри у них повністю відсутнє! На жаль, ми зіткнулися з однією із представниць цієї групи. Нещодавно моя сусідка, Наташа, звернулася до нас із незвичайним проханням. Її син Захар навчається в одному класі з моїм сином, Єгором, проте Захар відомий своєю некерованою поведінкою та невмінням спокійно сидіти на місці.
Дізнавшись, що я планую повести Єгора кататися на ковзанах, Наталка попросила мене взяти із собою Захара і навчити його теж кататися, хоча він ніколи цього не робив. Я відмовилася. Я розраховую на плідне спілкування з моїм сином, з яким, через роботу та рутину, у мене і так не буває часу побути разом. Приєднання до нас Захара змістило б акценти, а я не хотіла брати на себе таку відповідальність, особливо з огляду на його непередбачувану поведінку.
Я вважаю, що батьки не мають права перекладати відповідальність за своїх дітей на інших людей, особливо малознайомих, якою я є для Наташі. Загалом, цей випадок сильно зіпсував нашу дружбу, що зароджувалася, але я ні про що не шкодую і вважаю, що вчинила правильно. А як ви думаєте? Чи я зобов’язана була погодитися заради пристойності, проти своєї волі?!