У нас в під’їзді з’явилася нова сусідка: це мила старенька. Я вирішила з нею познайомитися, розповісти про наших хороших сусідів, про найближчі магазини. Зайшла до неї в гості, а бабуся сиділа на балконі і nлакала. Вона розповіла мені свою історію: «У мене ж є син, але я з ним не спілкуюся вже шостий рік. Він сам прийшов до такого рішення. Як одружився на своїй проклятій бабі, так відразу змінився. Спочатку він на інший кінець міста переїхав, щоб я йому не заважала. Не приїжджав до мене, не відвідував. Тільки дзвонив раз на тиждень просто для галочки. На його день народження я куnила тортик і подарунок, поїхала до них в гості.
Двері відкрила його недолуга дружина, подивилася на мене презирливо і сказала: — А Вас у списку гостей немає. Я тоді подивилася на сина, думала, що він якось заступиться за мене. А він тільки очі ховав, не міг на мене дивитися. Так його дружина у мене перед носом двері закрила. Після цього ми і перестали навіть телефонуватися з сином. У мене була до цього трикімнатна квартира. Я її вирішила nродати: а навіщо вона мені така велика потрібна, я ж одна живу. Спочатку хотіла половину грошей в банк покласти і на них жити. Тільки ось серце підказувало, що потрібно синові віддати.
Я йому сказала про rроші, Так він відразу ж приїхав і забрав свою частину, навіть «спасибі» не сказав. А я на свою частину цю однушку купила. Так мені самотньо і сумно від усієї цієї історії. Ні сина не бачу, навіть про онуків нічого не знаю. Телевізор дивитися не хочеться, а що мені цілими днями робити…» Мені стало так шkода нашу стареньку-сусідку, що я вирішила відвідувати її щовечора. Так вона хоч стала знову посміхатися і сміятися. А ось вчинок її сина я ніяк зрозуміти не можу: сподіваюся, з віком він зрозуміє, яку помилку зробив.