Аліса сиділа на лавці в парку, дивлячись у порожнечу. У її руках був маленький, але значущий предмет – обручка, яку Володимир подарував їй на знак свого кохання та пропозиції бути разом назавжди. Сльози скочувалися її щоками, адже серце було розірвано між любов’ю і зрадою. “Навіщо ти це зробив?” – шепотіла вона крізь сльози. У цей момент поряд з нею зупинився хлопець.
Володимир дивився на неї з надією та страхом, розуміючи всю глибину завданого болю. “Алісо, я знаю, що я зробив жахливу помилку. Але я люблю тебе більше життя і готовий зробити все, щоб виправити це,” – з благаючим поглядом сказав він. Аліса мовчки дивилася на нього, в її очах читалася смуток та нерішучість. “Володимире, як я можу довіряти тобі знову? Як я можу забути той біль, який ти мені завдав?” – тихо спитала вона. Володимир сів поруч і взяв її руки у свої. “Я не прошу забути, я прошу дати мені шанс довести, що я можу бути кращим.
Я помилився, але я змінився. Ти – найдорожче, що я маю.” Аліса зітхнула, у її серці боролися сумніви та почуття. Вона знала, що шлях попереду буде важким і сповненим випробувань, але в глибині душі вона все ще любила Володимира. “Володимире, я даю тобі цей шанс. Але пам’ятай, це не буде легко. Ми повинні разом працювати над нашими проблемами і будувати стосунки на довірі”, – вирішила вона нарешті. Вони обнялися, розуміючи, що попереду їх справді чекає довгий шлях зцілення та прощення. Цей момент став новим розділом у їхніх стосунках – главою, повною надій та обіцянок.