По області розійшлася чутка, що в селі Соснівка є якась бабуся, яка бачить усіх наскрізь і дає слушні поради. Та ще й грошей не бере. Щоб вона взяла якийсь, навіть найменший і найдешевший подарунок, потрібно буквально благати її про це. Народ почала стікатися до баби Ганни за порадами та допомогою. Якось прийшла до бабці молода жінка. Років двадцяти п’яти. – Бабуся, а коли я вийду заміж? – спитала відвідувачка, перед цим у подробицях розповівши бабусі все своє життя. Жінка навіть із рідною бабусею була не така відверта, а тут, сама від себе такого не чекаючи, виклала всю себе на чисту воду. – Дуже скоро, дитинко, скоро. Твій суджений поряд ходить. Але боїться до тебе підійти. Аж надто високо ти задираєш ніс.
Будь привітнішою, і він незабаром до тебе прийде свататися, – відповіла бабуся. І справді, жінка через місяць пов’язала себе узами шлюбу. Люди приходили до Ганни та йшли. Одні виходили задумливі, поринені у власні думки. Інші залишали будинок бабусі з радісною усмішкою та сяючими щастям очима. Але ж ким була баба Ганна насправді? Відьма? Чаклунка? Чарівниця? Ні перше, ні друге, ні третє. 70-річній Ганні Петрівні просто захотілося жити на селі. Відпочити від міської суєти. Вона вдова, онуки виросли, молодша онука – студентка. І бабусі захотілося тиші.
Ось і купила собі будинок у селі. Потім одній сусідці допомогла з порадою, другій, третій – і слух пішов будинками та селами. Аж до обласного центру дійшов. Але тоді, звідки вона має такі навички? Ганна Петрівна – у минулому професійний, висококласний психолог. Плюс життєвий досвід. Вона ж нічого не продає, жодних настоянок не дає, пожертв не бере. Вона вміло розпитує, уважно слухає та дає слушні поради. Робить те, що робила все життя. А найголовніше – Ганна Петрівна вселяє (не гіпнозом, лише словами) своїм відвідувачам, що треба вірити у себе та власні сили. Не дарма кажуть: впевненість у успіху – це половина справи.