Моя свекруха завжди була непростою жінкою з домінуючим характером. На відміну від неї, її чоловік та син були пасивні, уникали сварок та конфліктів. Я не дуже вписувалася в цю сімейну динаміку, бо звикла до більш демократичної ситуації в сім’ї, де думка кожного має значення. Ми з Олегом жили окремо від моїх свекрів, але досить близько, щоб відвідувати їх майже щодня. Спочатку вони допомагали нам домашніми продуктами – молоком, м’ясом, овочами. Ми у відповідь допомагали їм у господарстві.
Після виходу на пенсію свекруха стала продавати свою продукцію на ринку та брати з нас гроші, хоч і з невеликою знижкою. Ми з Олегом розуміли і платили їй, але мені було ніяково, коли сусідка похвалила свекруху за «допомогу» нам, не знаючи, що насправді ми їй платимо. Дізнавшись одного разу, що ринкові ціни нижчі, ніж у свекрухи, я вирішила більше у неї нічого не купувати. Нещодавно, коли ми приїхали допомогти у господарстві, вона запропонувала продати нам картоплю.
Вперше я прямо сказала їй, що ми самі купуватимемо продукти. Свекруха дуже образилася, заявивши, що не стала б брати з нас грошей, якби їй вистачало пенсії. Олег тепер засмучений і вважає, що ми маємо вибачитися. Але чи варто? Люди думають, що свекруха нам безкоштовно допомагає, а не знають, що вона на нас наживається. Мене засмучує, що вона зображує із себе щедру, а сама бере чималі гроші. Чи зробила я щось погане, висловившись того дня?