Чи може рідна мати не любити своїх дітей, а чужий чоловік стати для них рідним? Моє життя відповідає на це запитання. У моєї мами троє дітей. Двоє старших – я та брат, від першого чоловіка. Тата рано не ст ало, мама за два роки після цього вийшла заміж вдруге. Вітчим не ставив різниці між своєю дитиною та нами. Він був дуже доброю людиною. Незабаром я навіть стала називати його батьком. Мама моя мене та брата недолюблювала. Мабуть, вона не надто любила нашого батька, а в нас знаходила подібність до нього. У дитинстві я всіляко намагалася їй догодити, сподіваючись наївно, що вона мене через це полюбить.
Але з віком я зрозуміла, що це безнадійний план. З вітчимом у мене з дитинства добрі стосунки, а маму я цуралася. Для мами всім світом був наш молодший брат, а ми були пустим місцем. Коли я вступила до університету, почала жити в гуртожитку, а потім на орендованій квартирі. Рідна мати мені не дзвонила, а ось дядько Мишко періодично цікавився моїми справами. Багато років минуло, я вже доросла, а батьки постаріли. Тепер вони самі не впораються. Я готова забрати дядька Мишка до себе, а ось маму не хочу. Нехай її доrлядає її улюблений синочок.