Брат зі своєю другою половиною стали нахлібниками в нашій родині. Їжі для сімейки брата мені не шкода. Нервує їх лицемірство упереміш з хитрістю. Вдома вони їдять порожні каші. При цьому вони аж ніяк не бід ні. Обидва отримують високі зарnлати, дітей немає, kредитів з іnотекою немає, в рік пару раз їздять на відпочинок, ремонт в їх квартирі відмінний. Просто вони економлять на їжі, а для того, щоб смачно поїсти, приходять в гості. І плювати їм на те, що у нас зросли витрати на продукти харчування… Спочатку все підносилося як випадковість.
Тільки ми готувалися приступити до вечері, як лунав дзвінок у двері. Прийшли брат з дружиною. — Ми тут випадково поруч опинилися, вирішили зайти, провідати — — говорили вони. Звісно, ми їх запрошували за стіл. — Ну це ж немислимо, так витрачатися на їжу — — набивши черево міркувала невістка. — Хіба так важливо, чим набивати живіт. Смакових відчуттів на кілька хвилин, але rроші вже не повернути. Брат може лише кивати. У нього рот забитий голубцями. На початку я не зациклювалася на їх «випадкових» парафіях.
Але вони стали приходити до нас часто і регулярно. Я стала підозрювати, що невістка просто не вміє готувати. Але на дні народженні мами вона приготувала дещо, і дуже навіть неnогано. Всерйоз запідозрила їх в нахлібництві лише місяці через два. Потім з’ясувалося, що так само «випадково» вони ходять і до мами, і до деяких родичів невістки. Тут-то я зробила необхідні кроки. Просто, коли вони в черговий раз «випадково» зайшли в гості, я на порозі вирішила всі питання і прощалася. Раз так спровадила їх, два, три — і все. Більше не приходять. Маму намагалася переконати зробити так само, але вона не може відмовити синочку. Я братові вже натякнула, щоб не харчувались у мами. Не подіє — будемо лаятися.