У свої 67 років, живучи в місті, де процвітають жінки мого віку, я не можу не розмірковувати про свій вибір із відтінками жалю. Раніше я працювала головним бухгалтером, насолоджувалася хорошим життям, відпустками та щасливим спілкуванням з дочкою та онуками. Однак, коли здоров’я моєї матері погіршилося і їй був потрібен постійний догляд і реабілітація, я присвятила всю себе, відсунувши на другий план власне життя. Незважаючи на розуміння з боку дочки та підтримку з боку сім’ї, яка пропонувала їжу та фінансову допомогу, я була пригнічена.
Дочка запропонувала найняти доглядальницю, щоб полегшити мій тягар і дозволити мені продовжувати працювати і жити повноцінним життям. Однак я відкинула її пораду, розцінивши її як відмову, і звільнилася з роботи, щоб доглядати матір 24/7. Це рішення, продиктоване застарілим уявленням про борг і страх осуду, призвело до того, що я втратила більшу частину своєї життєвої сили та незалежності. Моя мати прожила зі мною ще чотири роки, але ціною величезної шкоди для мого добробуту. Зараз, борючись із рухливістю та шкодуючи про це, я розумію свою помилку.
Якби я послухала свою дочку і прийняла допомогу, це не зробило б мене невдячною; це був би розумний баланс між турботою про матір та збереженням власного здоров’я та кар’єри. Я закликаю інших не повторювати моїх помилок. Звернення за допомогою – це не невдячність, а необхідний крок, що дозволяє дбати про близьких, не жертвуючи собою. Сподіваюся, моя історія стане нагадуванням про те, що потрібно приділяти першорядну увагу благополуччю та приймати підтримку, коли вона пропонується.