Мама народила Інгу, а сама пішла в інший світ. Така несправедливість зустрічається у цьому світі. Батькові з малечею допомагали його мати та сестра. А за півроку, коли батько захотів нову дружину, дівчинку віддали бабусі по материнській лінії. Ольга Захарівна, сувора жінка, дбала про внучку, але, мабуть, підсвідомо звинувачуючи внучку в смерті коханої дочки, не покохала дівчинку. Дбала, а любові в тій турботі не було. Та й батько обмежувався лише грошима. Так і росла Інга, не знаючи батьківського кохання та ласки. Інга своєю старанністю і слухняністю намагалася заслужити кохання. Але бабуся на все лише кивала і приймала як належне:
– Слухай бабусю, і все буде добре, – говорила вона. Але дівчинка, не бачачи ласки, думала, що щось робить не так і намагалася ще більше. Навіть навчаючись в останньому класі школи, намагалася у всьому догодити бабусі. Потураючи старенькій, вона перестала зустрічатися з Тимуром, своїм однокласником, якого дуже любила. Бабуся тоді сказала, що Тимур їй не пара, і сама знайшла для неї чоловіка. Тридцятирічного Гната із сусіднього села, вдівця. Той одразу ж після весілля приставив молоду дружину доглядати скотинку. Він мав багато свиней і корів. По-доброму, йому найняти трійку працівників, але все це чоловік звалив на молоду дружину.
Сім років вона горбатилась на чоловіка. Потім той прогнав її, бо не змогла народити йому дитину. Інга йшла від нього щасливою. Нарешті відбулася від нелюбого чоловіка… Після розлучення дівчина повернулася до хати бабусі. Тієї вже три роки як не стало. Не встигла впорядкувати будинок, як із міста приїхав Тимур . – Я приїхав за тобою, – сказав він. – Навіщо тобі безплідна розлученка? – Запитала дівчина. – Тому що люблю. Мені мама все про тебе розповідала. Щотижня. Я, як дізнався про твоє розлучення, так одразу приїхав. Досить жити для інших. Нам з тобою настав час жити для себе. За тиждень Інга з Тимуром поїхали до міста. Там у чоловіка була своя квартира.