Три роки тому я переїхала до сільського будинку, що дістався мені у спадок від сестри; після того, як моя дочка вийшла заміж і оголосила про свою вагітність, я вирішила залишити двокімнатну квартиру, яку ми ділили, і зробити сільський будинок батьків своїм основним місцем проживання. Сестра не хотіла там жити, тому ми домовилися про суму, і я викупила її частку, ставши єдиним власником. Після 15 років простою будинку я зробила ремонт, наповнила його всім необхідним та оселилася, насолоджуючись тишею та спокоєм.
Коли моя сестра, Віра, дізналася про ремонт, вона попросила приїхати до мене на канікули з онуками. Радіючи компанії, я прийняла їх. Вони планували приїхати на два тижні, але продовжили свій візит до кінця серпня. Зважаючи на все, Віра припускала, що я годуватиму їх зі свого городу, не враховуючи, що я також купувала більшу частину продуктів, адже господарство у мене на той момент було не дуже велике. Грошей сестра, звичайно ж, не пропонувала, а коли я нарешті висунула їй рахунок на 2000 гривень, вона обурилася.
Заявивши, що я практично вкрала будинок і тепер відмовляю їй в обіді, сестра того ж дня поїхала з дітьми. Тепер вона відмовляється зі мною розмовляти, розповідаючи нашим родичам, яка я жадібна жінка. Я не можу не задаватися питанням, чи справді я зробила щось не так, чи Віра просто не знає про існування особистих кордонів та базових правил етикету?!