Вчора я нарешті після довгих років мовчання помирилася зі своєю невісткою, Ніною. Із самого початку вона мені не подобалася, я вважала, що вона не пара моєму гарному та доброму синові. Він проігнорував мої поради і одружився з нею, переїхавши в квартиру, що дісталася у спадок від бабусі Ніни. Якось, будучи в гостях, я помітила безлад у їхній квартирі і почала говорити синові, що така дружина йому не потрібна.
Ніна почула мене і, вказавши на двері, сказала: – У моєму домі ніхто не вказуватиме мені, як жити. Після цього ми не спілкувалися п’ять років, за цей час у мене народилося двоє онуків, яких я бачила лише здалеку або на фотографіях. Якось уночі мені наснилося, що я граю з онуками, і вони називають мене найулюбленішою бабусею.
Прокинувшись із почуттям жалю, я зрозуміла, що позбавила себе багатьох радостей життя, не спілкуючись із невісткою та сином. Визнавши свою неправоту, я пішла миритись. Діти зустріли мене як ні в чому не бувало, і той день став найщасливішим у моєму житті. Я з упевненістю можу сказати, що ухвалила правильне рішення, яке допомогло мені повернути сім’ю, і я не можу бути щасливішою, що все склалося саме так.