Я дуже люблю Новий рік та його чарівну атмосферу. Раніше ми з чоловіком відзначали свято великою компанією, до якої часто входили непрохані далекі родичі з обох боків. Це мене дратувало, бо здавалося, що вони зацікавлені лише у халяві. Після того, як ми з чоловіком купили квартиру поблизу, ці родичі стали частими гостями у нас без попередження та часто користувалися нашою гостинністю, не відповідаючи взаємністю. Хоча вони працювали, але витрачали свої гроші на алкоголь і деякі жили , ледве зводячи кінці з кінцями, перетворюючись на світських метеликів лише у вихідні.
Я дуже любила влаштовувати посиденьки, але постійні візити цих родичів невдовзі почали втомлювати мене та мого чоловіка. Поки я міркувала над тим, як відвадити їх, не розриваючи зв’язків, мій чоловік запропонував подорожувати під час свят , щоб у них взагалі варіанта приїхати до нас не було. Все б нічого, проте, будучи жахливою домосідкою, я хотіла відсвяткувати свято у власному будинку у комфорті та затишку, створених мною. Набравшись сміливості, я зателефонувала тітці, яка першою до нас була у свята, і твердо заявила, що непроханим гостям у нас більше не раді і що всі візити мають бути заздалегідь обумовлені.
Це було важко для мене, тому що в мене ніжне серце, і я ніколи не розмовляла з кимось настільки грубо. Тітка, засмутивши, посварила мене і повісила слухавку. З тієї розмови минуло два десятиліття, і ми нічого не чули про деяких родичів із цих кіл. Мама сказала мені, що вони продали свою квартиру через борги і переїхали до села. Я не шкодую про своє рішення, оскільки воно було надто важливим для встановлення особистих кордонів. Цей досвід зміцнив мою віру в те, що спорідненість ґрунтується на емоційних зв’язках, а не на кровній спорідненості.