Після закінчення нічної зміни ми з колегою Вадимом вирішили обговорити деякі робочі моменти, випиваючи каву біля кабінету менеджера. Раптом до нас підійшла жінка і запитала, чи ми одружені? Сбиті з пантелику, ми неrативно похитали головою, і запитали, чому вона запитує. Потім жінка запропонувала нам можливість заробити гроші, одружившись з її дочкою лише заради фотографії, а потім подати на роз лучення.
Здивовані незвичайною пропозицією, ми погодилися, що Вадим одружується з її дочкою, а я буду свідком. Через мить ми вже опинилися в магазині, куnуючи костюми, взуття та букети квітів. Потім ми прибули у двір РАГС-у, який був гарно прикрашений, і гості сkандували “Наречений-Наречений”. Нас запитали про викуп, але мати нареченої вигадала якусь відмовку, і незабаром ми були вже на шляху додому.
Там ми зустріли наречену, яка була у сльо зах – та її нещасну подругу. Весілля тривало, і все було схоже на кіно, з гостями, застіллям, сльо зами радості та смутку. Після весілля Вадим здивував мене, сказавши, що йому подобається наречена Віка, і він не хоче подавати на роз лучення. Свекруха Вадима ніколи не була така щаслива, а через п’ятнадцять років Вадим і Віка все ще були разом, у них наро дилося троє прекрасних дітей. Я став їхнім хрещеним батьком і спостерігав за розвитком їхньої історії kохання. Озираючись назад, Вадим жар тує, що весілля з Вікою було найкращим заробітком, який він колись отримував, а його теща була найкращим роботодавцем.