Спочатку я була приголомшена, коли моя сестра Ліля запросила мене до своєї маленької квартирки. Раніше вона уникала запрошувати людей у гості, але тепер вона була щаслива бачити мене. Вона пояснила, що хоче відремонтувати свою квартиру і потребує доnомоги з фіна нсами. Хоча я скептично поставилася до її прохання, моя мати запропонувала поговорити з моїм батьком і віддати їй частину своїх заощаджень.
Ліля була здивована пропозицією моєї мами і наполягала на тому, що вона не хоче позичати rроші, а скоріше бажає отримати їх у подарунок. Вона сподівалася, що, доnомагаючи їй, ми зможемо частіше відвідувати її та відзначати свята разом. Я не була впевнена, чи варто давати їй гроші, оскільки у нас теж були свої фінан сові зобов’язання, але я також не хотіла її образити. Тож і сказала, що подумаю про це. Обговоривши все з моїм чоловіком, ми вирішили, що не можемо дати їй велику су му rрошей на ремонт.
Ми не хотіли, щоб нас розглядали як благодійну організацію, до того ж у нас були свої власні фіна нсові пріоритети. Нам тепер треба було знайти спосіб відхилити її прохання, не образивши його. Ми думали про те, як повідомити Лілю про наше рішення, і хотіли зробити це максимально тактовно. У результаті ми вирішили, що будемо чесні з нею та пояснимо, що не є благодійним фондом.