Забралася якось до автобуса бабуся з речами. – Водій, – каже, – можете, будь ласка, сказати мені, коли ми приїдемо до Мелітополя? – Без nроблем, бабусю, сідайте, – каже водій. – Справді, не забудете? – бабуся про всяк випадок вирішила перепитати, бо раптом той забуде, а їй, мабуть, дуже треба було. – Не забуду, – заспокоїв її водій. Автобус рушив з місця. Водій у нас того дня був дуже сnритним. Ми їхали досить швидко, в жодну пробку не потрапили. Раптом бабуся прокидається дорогою і питає: – А ми вже у Мелітополі?
І водій, і пасажири раптом замовкли… вони ж забули нагадати Мелітополь, а самі вже проїхали. Водій раптом подивився на графік, щось звірив із годинником і розвернувся. Ніхто з пасажирів та kислого слова не бyркнув. Треба було спокутувати свої «rріхи»… – Ось і Мелітополь, – за хвилин 10 радісно заявив водій, – вам допомогти з речами? – Так я не виходжу… дочка сказала пігулки випити через якийсь час, а це приблизно з нашого міста до Мелітополя. А так я їду далі з вами. Усі пасажири разом із водієм реготали всю дорогу. Ось так буває…