До столиці я переїхала десять років тому. Жила спочатку у гуртожитку. Познайомилася зі Стасом. Через рік ми з ним побралися, і я переїхала жити до нього. З мамою, яка живе в далекому обласному центрі, я бачилася рідко. Разом із мамою живуть моя сестра Антоніна та її дочка. Місяць тому мені зателефонувала мама. — Доню, ми хочемо приїхати, столицю подивитися. Ви зі Стасом не заперечуєте, щоб ми у вас тиждень погостили? — сказала вона. — Звичайно, приїжджайте, мамо. Все буде нормально. Тільки ми вам багато часу приділяти не зможемо. Тож столицю оглядатимете самостійно. – попередила я мати. — Та нам нічого такого не треба. Одну, невелику, оглядову екскурсію зможеш влаштувати?
Та племінницю разок у кінотеатр зводити – от і все, – заспокоїла мама. Порадившись зі Стасом, ми вирішили, що перший день приїзду гостей присвятимо їм, а потім вручимо ключі від квартири та нехай самостійно гуляють столицею. Наші гості приїхали увечері. Ми, як водиться, нагодували їх, розстелили їм ліжка і пішли спати до своєї кімнати. Наступного дня, поснідавши, вирушили до центру столиці. Показали їм дещо з історичного, потім пішли до універмагу. Там і зайшли до кінотеатру, на мультфільм. Додому повернулися пізно увечері. Ми з чоловіком лягли спати з почуттям виконаного обов’язку.
Але вранці мати влаштувала нам сkандал. — А чого це ви нас самих кидаєте? Ми хотіли відвідати головну площу країни. Без вас ми заблукаємо, — почала вона. — Мамо, ми з тобою домовлялися на одну екскурсію та кінотеатр. Я свою обіцянку дотримала. А сьогодні ми запрошені у гості. У мами Стаса іменини. Відмовити не можемо. Отже, керуйтеся самі. — Так не можна, кидати гостей, а самі йти по гостях. Значить свекруха варта уваги, а рідна мати ні?! От кине чоловік тебе, ти ж до матері прибіжиш! — розпалювалася мати… Виїжджала моя рідня наступного дня, скривдженої. — Ми до тебе більше не приїдемо, та й ти не приїжджай, — сказала мати.