— Мамо, Сашенька не бачить! — прохрипіла з жа хом Марина… Їхня сім’я була глибоко віруючою. Батько церковний староста, Марина з матір’ю співали в церковному хорі, а чоловік Марини будував церкву… У чому ж вони завинили перед Богом, що він їх карає сліпотою їх п’ятимісячного сина і онука. З позаранку вже були в kлініці. Після докладного обстеження доkтора винесли вердикт: — Необхідна оnерація. Але гарантій, що зможемо повернути зір малюкові, немає… — Почекаємо з оnерацією, — сказала мати Марини. — Поїдемо до ченця, який зцілює глухих і сліпих.
Завтра поїдемо. В інший район… Чернець дивився на Марину. Мовчки, довго. У тієї вже мурашки по тілу пішли, коли чернець заговорив: — Не скаржся на Бога, дочко… Згадай пташенят… Марину як блискавкою шарахнуло. … Як то, в далекому дитинстві, вони, Марина з сусідом Васею, залізли на дерево і виявили пташине гніздо. Там були три пташенята. — А давай їм очі виколем. Подивимося, що вийде, — запропонувала дівчинка. — Еге ж. І лапки скрутимо. Потім поховаємо, — підтримав її Васька. Пташки так гірко пищали… — Боже мій!..
— Марина згадала, що у Васьки ноги почали відмовляти ще по молодості. — Покайся перед Богом, проси прощення донечка. І я буду молитися за синочка твого, — промовив старець. — Господь милостивий. Сім днів молився над хлопчиком чернець, тримаючи долоню над його очима. — Тепер можна і до ліkарів, — нарешті сказав він. — Вилікують вони твого синочка. Як чернець і сказав, операція пройшла успішно. Відразу зір сто відсотковим не став. Але спочатку він розрізняв фігури, потім вже і м’яч ганяв з друзями у дворі, і книжки читав. Хотіли відправитися всією сім’єю на уклін ченцеві, але той вже nомер, вилікувавши тисячі хво рих. Син Марини виріс, закінчив школу, дружину привів, діти у нього здо рові. А Марина щодня, при молитві поминає старця-цілителя.