Марія цього року не стала накривати шикарний стіл. Безглуздо все це, якщо одна зустрічатимеш Новий рік. Донька із сім’єю відзначатиме, приїдуть лише першого січня. Щоб створити невелику видимість свята, Марія витягла з комори стару ялинку, яку купувала ще в рік народження доньки. Гілки погнулися, ялинка простенька, але яка вже є. Нарядила її, гірлянди повісила і начебто краще стало. Зробила олів’є для себе, більше нічого готувати не стала. Краще вранці 1 січня щось свіже для сім’ї доньки приготую. Марія почала згадувати своє дитинство, як вони Новий рік зустрічали свого часу. Тато завжди грав із Марією, приносив цукерки, був такий веселий.
Тільки потім, коли Марія виросла, зрозуміла, що тато не веселий, а вічно п’яний. І чим далі — тим гірше. З роками він став пити все більше, піднімати руку на матір. Марія постійно боялася цих розбірок батьків, а потім серце тата не витримало. Після його см еpті мати потяглася до пляшки. Почала пити, багато пити. Марія вже у старші класи ходила, і їй було соромно за сім’ю. Якщо її хтось проводжав до дому, то вона зупинялася біля сусіднього під’їзду, стежила, щоб хлопець ішов подалі, а потім додому йшла. Все боялася, що хлопець побачить її п’яну матір. А в останньому класі Марія зустріла Володимира. Вони одразу покохали один одного. Марія не приховувала від нього всієї правди, тільки йому вона довіряла і розповіла про свою сім’ю. Володимир усе зрозумів і це анітрохи не збентежило його.
На відміну від батьків. Коли вони довідалися, з якої сім’ї Марія, то тут же почали навіювати Володимиру, що вона його не варта. Але незважаючи на всі відмовки батьків, Володимир та Марія зіграли весілля. Мати Марії на той час по мepла, як батька перепила. Друзі допомогли молодятам облаштувати квартиру, нарешті там більше не пахло перегаром та спиртом. За рік народилася донька. І життя почала налагоджуватися. Тільки ось через 5 років Володимир сказав, що покохав іншу, просто зібрався і пішов. У Марії світ упав у той момент, вона потяглася до пляшки, але вчасно зупинила себе. Вона мала доньку, і треба її гідно виховати. Від спогадів Марію відвернув різкий дверний дзвінок. Хто б це міг бути, тим більше до бою курантів залишалася лише година. Жінка відчинила двері, на порозі стояв Володимир.
Вже такий же сивий, як і Марія. -Вибач мене. Я ж того року, як пішов від тебе, не зміг у тої жінки жити. А потім поїхав до іншого міста працювати. Батьки мої заrинули, я повернувся до нашого міста, щоб по xовати. Але до тебе боявся приходити, соромно було. І зараз соромно. Ось так найкращі роки минули, але вдалині від тебе. Дyрним я був… -Заходь, вже скоро Новий рік. Тільки у мене навіть шампанського нема. -Та й не треба, краще ми з тобою чаю вип’ємо. На ранок Марія прокинулася від шуму на кухні, це Володимир готував сніданок. На душі стало навіть якось тепло, бо рідна людина вдома.