Моя історія стосується мого зятя. Щоб було ясно, моя дочка завжди була доброю, працьовитою та ощадливою. Вона почала зустрічатися з ним ще у школі. Він часто приходив до нашого дому і щоразу просив поїсти. Я готувала та купувала їжу, але він ніколи нічого не приносив із собою, навіть до чаю. Саме тоді я сказала своїй дочці, що він нахлібник та егоїст, але вона не захотіла слухати. Вона вірила,
що коли він закінчить навчання, то знайде хорошу роботу. Його однолітки під час навчання працювали неповний робочий день, але він залежав від своєї матері і не виявляв жодного інтересу до роботи. Я вказала на це, але моя дочка знову заступилася за нього. Зрештою, вони одружилися. Моя дочка працювала, поки він ”робив” кар’єру програміста. Минуло вісім років, а він усе ще “навчається”. Ми з дочкою матеріально підтримуємо його. Зараз йому майже 40, він недовго пропрацював, але ніколи не поділяв домашні витрати, навіть коли мав якісь гроші. Тепер,
Advertisements
поки моя дочка займається роботою та дітьми, а я допомагаю їм – він сидить без діла. Коли йому запропонували роботу на будівництві, він погодився, але звільнився за кілька днів, поскаржившись на труднощі. Я маю сумнів у виборі моєї доньки, але вона сподівається, що він зміниться. Я дуже сумніваюся, що він це зробить. Здається, він дбає лише про себе. Зараз я розриваюся між бажанням втрутитися і дати їм спокій. Моє серце болить за мою дочку, але я не впевнена, як допомогти.