Я завжди була близька з сім’єю своєї подруги, і коли дізналася, що її тітка, Тетяна, нарешті завагітніла після багатьох років спроб, я була дуже рада за неї. Однак замість підтримки і радості, на які вона заслуговувала, реакція оточуючих була зовсім іншою. “Ти чула, що кажуть? Мовляв, вона нагуляла цю дитину. Неймовірно!” – обурено розповіла мені подруга одного разу. Я була приголомшена такою заявою: “Але чому? Вона ж так довго цього чекала!” Будинок, де жила Тетяна, став місцем постійних шепотів і засудження.
Сусіди і навіть деякі родичі шепотілися за її спиною, називаючи її жахливими словами та розповідаючи безглузді історії. “Це все заздрість і дріб’язок, – говорила мені моя мама. – Вона не заслуговує на таке ставлення.” Я вирішила відвідати Тетяну, щоби підтримати її. Коли я прийшла, вона сиділа на дивані, сумна та самотня. “Тетяно, не звертай уваги на них. Ти заслуговуєш на це щастя найбільше,” – сказала я, намагаючись підбадьорити її.
“Дякую, люба. Але це так боляче… Я все життя мріяла про дитину, а тепер, коли моя мрія збулася, то зіткнулася з таким нерозумінням,” – відповіла вона, ледве стримуючи сльози. “Ви будете чудовою мамою, і ваша дитина буде оточена любов’ю. Все інше не важливо,” – впевнено сказала я. Згодом плітки вщухли, і коли Тетяна народила здорового хлопчика, навіть уїдливі критики не могли приховати свого захоплення. Тетяна перетворилася на щасливу та люблячу маму, а я зрозуміла, як важливо підтримувати тих, кого ми любимо, особливо у важкі моменти.