Женю, якій був лише місяць, залишили під опікою няні, бо батьки були зайняті бізнесом та особистими інтересами. Вона росла у великому будинку з садівником, покоївкою та кухарем, оточена розкішшю, але позбавлена батьківської уваги. Няня, яка відповідала за її виховання, була для неї більше батьком, ніж її мати і батько. Бабуся та дідусь теж не виявляли до неї особливого інтересу. Проте доля сім’ї різко змінилася, коли їхній бізнес збанкрутував. Батько Жені пішов до іншої жінки, а мати, залишившись без роботи, так само не виявляла до дочки ніякої прихильності.
Спроби Жені догодити матері, чи то успіхами у навчанні чи подарунками ручної роботи, натрапляли на холодну байдужість, а іноді й на грубе ставлення. Незабаром у житті матері з’явився чоловік, який не злюбив Женю, і мати, не витримавши відповідальності, вирішила відправити її до дитячого будинку. Женя, не розуміючи вчинку матері, опинилася в установі самотньою та пригніченою. На щастя, її незабаром відвідала колишня нянька, Ольга, що принесло бідній дитині хоч якусь подобу втіхи. Ольга, бачачи, як Женя сумує за материнським коханням, вирішила діяти. Вона спробувала звернутися до Женіної мами, але, усвідомивши марність цього, сама зосередилася на турботі про дівчинку.
У новорічні свята Ольга запросила Женю до себе додому, створивши для неї теплу та святкову атмосферу. Женя, відчувши любов і турботу, яких їй так не вистачало, ненароком назвала Ольгу “мамою”. Ольга, зворушена цим, вирішила удочерити Женю. Після всіх юридичних процедур, включаючи відмову біологічних батьків від своїх прав, Женя офіційно стала дочкою Ольги. Біологічна мати Жені вважала за краще залишитися зі своїм коханцем, назавжди забувши про масштаби своєї жертви. Питання – чи зможе вона колись усвідомити свою помилку – так і залишається без відповіді.