Маргарита взяла шланг і пішла поливати грядки на городі. ”І навіщо я стільки посадила”, – думала жінка. І раптом їй стало дуже погано. Рита зателефонувала до сина, а той викликав швидку. Коли Марат приїхав, Риту вже забирали з дому на ношах. Син поїхав разом із нею. Він цілу ніч чергував поруч із її ліжком, а потім весь ранок тримав матір за руку. – Синку, – раптом тихо сказала жінка. – Я хочу сказати тобі дещо. Марат нахилився, і мама прошепотіла йому щось на вухо. Хлопець схопився, і, завмерши на місці, дивився на матір…. Маргарита за звичкою наготувала їжі на двох, адже вона вже давно жила одна, але ніяк не могла до цього звикнути… Чоловік пішов на світ 5 років тому, а діти з’їхали від них ще раніше. Старший поїхав працювати, а молодший – вчитися. Так і жила Рита одна: сини були зайняті своїми справами, їм було не до старенької. Баба Рита постійно думала, що ж не так із її синами?! Молодший-то добре, він вчиться ще, але старший настільки глибоко поринув у кар’єру, що про сім’ю і дітей і думати не збирається, а старенькій хочеться хоча б кілька останніх років свого життя прожити поряд з онуками, встигнути понянчитися з ними, поки у неї ще є можливість це робити… Саме з такими думками Рита допила чай і вирішила трохи повозитись із землею, поки не стало надто спекотно.
-Мені ж одній і половини всього буде по горло… Ох, Марате, Марате… – говорила жінка сама з собою. Поки вона працювала, їй стало погано. Бабуся відчувала, що земля потихеньку йде з-під її ніг. Насамперед вона схопила телефон, але оскільки номер швидкої вилетів у неї з голови, вона зателефонувала молодшому синові і сказала, що їй дуже погано, і попросила викликати їй швидку. На це син грубим тоном відповів: -Мамо, ти знову за своє? Не знаєш, як покликати мене. Запитай у сусідки; знайшла, кому дзвонити. Звідки мені знати номер твоєї сільської швидкої?! Син сказав ще кілька невиразних слів і повісив слухавку. Бабусі з кожною секундою ставало лише гірше. Потім вона набрала номер старшого, але, не встигнувши нічого сказати, старенька випустила телефон із рук. Марат за годину вже був поряд із мамою. Лікарі вирішили терміново госпіталізувати Риту. Син не відходив від неї ні на крок; у лікарні він чергував під дверима палати доти, доки йому не дозволили зайти до мами.
– Матусю, ну ти даєш, ти навіщо так лякаєш? Я там мало не збожеволів за цими дверима. – Сину, мені треба сказати тобі дещо. Більше слушного моменту для цього не буде, — з цими словами Рита взяла сина за руку. — Коли я стала дружиною твого батька, тобі вже було 2 роки. Твоєї мами не стало за рік до нашої зустрічі… Ми з батьком не знали, як тобі все розповісти, шукали відповідного моменту… – Мамо, я все це знаю. Ми з братом знайшли документи у твоїй шафці. Я знаю, що моя мама була гарною людиною. Вона не встигла побачити мої перші кроки та почути перше слово, але мені все одно пощастило, адже доля мені подарувала тебе. Я вдячний тобі за все, що ти для мене робила і продовжуєш робити щодня. – Любий, пробач, якщо я тебе засмутила. Просто я вже не могла тримати це в собі. Рита плакала, але син не дав їй договорити.
– Мамо! Тобі немає за що вибачатися. Ти мій найрідніший, найулюбленіший чоловічок, я тебе ніколи в образу нікому не дам. Але давай, і ти мене більше не засмучуватимеш, гаразд? Я скоро тебе з твоєю майбутньою невісткою познайомлю. Вона на другому місяці вагітності, скоро ми зіграємо весілля, теж хотіли якось особливо тобі про це повідомити… не в таких умовах. Видужуй скоріше, щоб не довелося нічого переносити. Домовились? – Куди ж я подінусь? З такою радісною новиною я хоч зараз готова схопитися з місця! Що ж ти мені раніше не казав? Я б взагалі сюди не потрапила, — гіркі сльози на щоках Рити одразу перетворилися на сльози радості. Через кілька днів її виписали з лікарні, після чого вона переїхала жити до старшого сина із вагітною невісткою на постійній основі. Так і почалася нова біла смуга у житті літньої, але вже щасливої жінки.