Якось Василь, колишній однокласник Катерини, вирішив відвідати її. Катя була самотня протягом 8 років з того часу, як помер її чоловік Микола. Василь вирішив запропонувати їй дружні стосунки, вважаючи, що вони, можливо, могли б стати гарною парою. Заінтригована, але обережна Катя запросила його на вечерю наступного вечора. Вона приготувала свої фірмові страви із запеченої качки з яблуками, відвареної картоплі з кропом та пари салатів. Переодягнувшись у нове вбрання, вона чекала на прихід Василя. Увійшовши, Василь одразу ж сів за стіл, здавалося б, не цікавлячись ніякими люб’язностями, і одразу накинувся на їжу, навіть не сказавши ні слова подяки за таку вечерю.
Катя відмахнулася від своїх побоювань, подумавши, що, можливо, це просто знервованість при першій зустрічі. Однак Василь поводився як удома: з’їв майже все, що було на столі, а пізніше запропонував переїхати до неї вже наступного дня. Захоплена зненацька, Катя запропонувала їм провести час, щоб краще впізнати один одного, тому відправила його додому, пославшись на погане самопочуття своєї дочки як причину. Наступного вечора Василь прийшов знову і одразу ж поцікавився щодо вечері. Катя, яка щойно повернулася з роботи, планувала приготувати для себе та дітей лише просту кашу з ковбасою. Василь несхвально подивився на «меню», вимагаючи ситніших страв, наприклад, котлети або відбивні.
Катя погодилася, але попросила його піти за покупками. Збентежений, Василь запитав: чому він повинен сам приносити продукти, якщо він гість? Далі він натякнув, що Катя повинна цінувати його готовність прийняти її та її дітей, яких він називав «причепами». Ця зухвала заява розплющила Каті очі на поведінку Василя. Вона твердо заявила йому, що між ними нічого не може вийти, і відіслала його геть. Завдяки цьому інциденту Катя зрозуміла, що присутність Василя в будинку була далеко не тим дружнім спілкуванням, до якого вона прагнула, і що самоповага набагато цінніша за вимушений союз.