У одинадцять років мама пішла з життя, залишивши мене, мого восьмимісячного брата Рому та часто відсутнього батька. Поки батько поринав у роботу та бари, турбота про нас лягла на плечі бабусі та дідуся. Але й вони зрештою теж від нас пішли, не впоравшись із таким навантаженням. Тато недовго сумував, і невдовзі до нього стали постійно приходити друзі. У цьому хаосі ми з Ромою знаходили втіху один в одному. Ми дивилися мультики, я доглядала його, готувала їжу, захищала від деструктивного способу життя батька.
Одного ранку тато поцілував мене на прощання, сказавши, що скоро повернеться. Пізніше я знайшла гроші та записку з обіцянкою майбутніх кращих днів. Два місяці ми жили лише з Ромою. Хоча без татових вечірок було спокійніше, все ж таки деякі труднощі виникали. Сусіди цікавилися нашим батьком, служба опіки погрожувала нас розлучити. Щоб захистити нас, я брехала, казала, що тато постійно працює і у нас є нянька. В один прекрасний день тато повернувся, він змінився і був тверезий. Він дотримався своєї обіцянки, і цей день став найщасливішим у моєму житті.
Цю історію я з гордістю розповідаю всім. Для того, щоб позбавитися тих звичок, тату потрібна була сильна воля і характер. Зараз я з упевненістю – кажу, що наш тато подарував нам чудове дитинство. Він зробив з нас добрих людей і завжди ставив нас у пріоритет. Я така щаслива, що тоді, десятки років тому він вибрав нас.