Мої діти називають мене недбайливою матір’ю, бо я вирішила не ділитися з ними своїми доходами. У 54 роки я висловила їм свої бажання: я хотіла відчути себе людиною, купити новий будинок і подорожувати – розкіш, якої в мене ніколи не було. Протягом усього шлюбу я ставила сім’ю на чільне місце, часто жертвуючи власними потребами. Після 23 років шлюбу мій чоловік пішов до іншої жінки, і це стало поворотним моментом у моєму житті та у питанні прийняття себе. Хоча наші дорослі діти цього не схвалювали, вони зберігали нейтралітет і в цілому ніяк не втручалися в ці справи. Цей переломний момент змусив мене почати жити для себе.
Я вирушила до Італії, щоб і дослідити нове життя, і підзаробити. Спочатку мої діти, які вже мали свої сім’ї, здавалися задоволеними. Але в міру того, як зростали їхні витрати, вони вимагали фінансової допомоги. Дочка під час одного дзвінка назвала мене егоїсткою та звернула увагу на те, як її тітка Марина купила квартиру для власної дитини, та запитала, чому я не висилаю їй щомісяця гроші під час її декретної відпустки. Син теж не відставав – скаржився, що він не має машини, як у його однолітків, чиї мами працюють за кордоном, як я.
Втомившись від їхньої критики, я задумалася про свій вибір. У той час, як багато жінок, можливо, відправляють свій заробіток дітям, я з самого початку чітко окреслила свої наміри. Тепер вони ставлять переді мною ультиматум: підтримувати їх матеріально зараз чи не чекати на допомогу в старості. Я розриваюся і шукаю поради у тих, хто стикався з подібними проблемами. Я знаю, що якщо продовжу жертвувати собою заради дітей, пошкодую про це у старості, а в іншому випадку просто залишуся одна…