Коли нашій дочці був місяць, ми приїхали до неї у гості. Свекруха не була знайома з онукою і, замість того, щоб дати їй поспати після дороги, турбувала її, очікуючи, що мала її «розважатиме». Така поведінка різко контрастувала з моїми батьками, котрим пріоритетом є комфорт нашої доньки. Поведінка свекрухи виглядала легковажною: якось вона мало не завдала шкоди, неправильно тримаючи дитину, хоча сама виховала двох дітей! Не відрізнявся від неї і свекор.
Незважаючи на мої прохання, він робив усе навпаки, як на мене. Я відчувала, що їхні дії схиляються до навмисної шкоди. З моєю золовкою та її дитиною вони були прихильними і навчали свою дочку догляду за дитиною. Але навіть тоді її дитина, пам’ятаю, часто плакала через порушення режиму сну та розпорядку дня. У шість місяців свекруха порадила навчити мою дочку хапатися за моє волосся, мотивуючи це тим, що це допоможе їй у разі падіння. Я була вражена; варто почати з того, що я б ніколи не впустила свою дитину.
До першого року дочки свекруха почала наполягати на ночівлях у нас вдома, від яких я рішуче відмовилася. Спостерігаючи за тим, як мої родичі спілкуються з моєю дочкою, я почувала себе некомфортно, адже не хотіла щомиті робити їм зауваження. Залишити доньку з ними навіть ненадовго – було немислимо. Я не могла ризикувати здоров’ям доньки заради відновлення стосунків зі свекрами.