Віра Олексіївна ніколи не обговорювала зі своїм чоловіком цю тему. Обговорювати це здавалося майже блюзнірським. Незважаючи на те, що вони здавалися однаково міцними та були ровесниками, у глибині душі Віра була впевнена, що Сергій піде з життя раніше за неї. Незважаючи на численні проблеми зі здоров’ям, вона завжди тримала їх під контролем та й Сергій рідко скаржився на своє здоров’я. Коли їм перевалило за вісімдесят, це вже не було приводом для сміху. -Знаєш, деякі чоловіки просто здаються сильними і здоровими одного прекрасного дня, а наступного їх вже немає, – одного разу почула Віра. Тієї ж ночі вона згадала про Риту, свою сусідку. Рита часто скаржилася на свого роботящого чоловіка Віктора. Коли Віктор захворів, Рита журилася про своє нещастя мати “слабкого” чоловіка.
Віра лежала поряд зі своїм хропучим чоловіком, і сон вислизав від неї. Вона розмірковувала про життя без Сергія. Хоча їхні діти та онуки виросли і жили своїм власним життям, для Віри Сергій був її найближчою довіреною особою. У її думках спливли спогади , наприклад, про той час, коли вона захворіла, а Сергій весело помітив: “Ти справді хвора, Вірочка? Мені здається, ти просто лінуєшся!” Тоді їй хотілося висловити свою образу, але вона стрималася. Тепер, намагаючись хоч трохи поспати, вона відчула, що Мурчик – їхній кіт – можливо, влаштувався на її одязі. Боячись розбудити Сергія, вона вирішила не проганяти кота. У досвітній час Сергій прокинувся і обійняв Віру. Він любив її дуже сильно, але часто приховував свої справжні почуття зі страху здатися вразливим.
Він міцніше притиснувся до неї, розуміючи, що вона холодна, як крига. Ніжно погладжуючи її волосся, він відчув, як вона здригнулася і видихнула, перш ніж її очі розкрилися. – Доброго ранку, Вірочка, – прошепотів Сергій, – ти дуже міцно спала. -Мені наснився сон, що я літаю високо, як у молодості. Ти розбудив мене перед найкращою частиною! – відповіла Віра. Непоміченими в напівтемній кімнаті були крихітні пір’їни на стільці. Можливо, від Янгола, який мав забрати Віру тієї ночі. Але Янгол зазнав невдачі: Сергій тримався надто міцно. -І я здійнялася, відчуваючи вітер на своєму обличчі. Чому я колись боялася літати? – пробурмотіла Віра, і її щоки порозовіли ще більше. Сергій посміхнувся: -Найвище любов. Але нам поки що рано йти. Давай, вставай, пішли снідати.