Тамара Іванівна була засмучена чутками, що поширювалися в селі про її «гулящу дочку», Наталю. Під час сутички в сільській установі Тамара знепритомніла і прийшла до тями в лікарні. Прийшовши до тями, вона дізналася, що Наталя вагітна. Незважаючи на розбіжності, Тамара відмовила дочку, коли та висловила своє бажання відмовитись від дитини. Отже, Наталя переїхала до міста, рідко відвідуючи її. Через роки Наталя, бажаючи вийти заміж за людину, якій не потрібна була дитина, залишила дочку, Олену, з Тамарою. Олена дуже потребувала кохання матері, але ніколи його не отримувала, згодом навчившись задовольнятися теплом бабусі.
Коли в їхньому будинку сталася пожежа, а Олена була в школі, вона полегшено дізналася, що бабуся не сильно постраждала. Поки Тамара одужувала у лікарні, Олена жила у недоброзичливої сусідки. Зіткнувшись із деякими фінансовими труднощами у той період, Олена зрозуміла, що їй час почати працювати, щоб допомогти бабусі з її ношею, і ось, одного разу, допомагаючи старенькій на цвинтарі, дівчина отримала від неї пакет із грошима. Внучка з бабусею використовували їх, щоб розпочати нове життя у місті.
Олена процвітала, зосередившись на навчанні та кар’єрі, а її мати, Наталя, залишалася в тіні, не цікавлячись життям своєї дочки та матері. Якось Олена з Наталією перетнулися в супермаркеті. Дочка впізнала виснажену матір, яка сама її не впізнала. Олена вирішила йти далі, цінуючи бабусю, яка завжди підтримувала її. Якщо раніше дівчина замислювалася про возз’єднання з матір’ю, то більше таких думок до неї на розум не спадало.