Наталя з хвилюванням розповідала Вікторк про те, як зіткнулася з Вірою Степаненко у торговому центрі. – Пам’ятаєш її? Ми з нею на роботі дружили. Вона зараз одна, чоловік помер. Може, запросимо її у гості на вихідні? – спитала вона. Віктор, знаючи схильність дружини до збору друзів, погодився, адже в нього й вибору не було. Коли вони заїхали за Вірою, вона була сповнена подяки. – Мені було так самотньо, – казала вона. На дачі Віра була енергійною гостею.
Вона одягла приголомшливу сукню і, на подив Наталії, повністю заволоділа увагою Віктора, який ніколи особливо не тішився гостям. Вечір був наповнений сміхом, їжею та спогадами, хоча живий характер Віри став потихеньку дратувати Наталю. Наступного ранку вражена Наталя виявила, що Віра в убогому халатику подає на залитій сонцем веранді домашні сирники явно потішаючомуся Віктору. Відчувши себе зрадженою, Наталя відчитала чоловіка.
– Це вже занадто! – сказала вона. Віктор, посміхнувшись, заспокоїв її: – Я люблю лише тебе, ти ж знаєш. Їхні стосунки залишалися міцними, можливо, навіть зміцнилися завдяки цьому інциденту. Проте Наталя вирішила надалі не запрошувати в гості самотніх подружок. Навіть на пенсії ніхто не хоче змагатися за увагу чоловіка.