Після закінчення 11 класу я переїхала до обласного центру, щоб вступити до педагогічного університету та жила в гуртожитку. Під час навчання я не отримувала фінансової допомоги від сім’ї, тому знайшла роботу нянею, а згодом манікюрниці. На третьому курсі пішов із життя мій дідусь, і мама почала здавати його квартиру для додаткового заробітку.
Тим часом мій молодший брат несподівано став батьком і потребував фінансової підтримки. Після закінчення школи я переїхала до подруги на орендовану квартиру, але її незабаром пограбували. Мама тоді запропонувала мені переїхати в квартиру дідуся, де я купила нові меблі та зробила косметичний ремонт. Однак лише через три місяці мама наполягла на тому, щоб у квартиру переїхали мій брат, його дружина та їхня дитина.
Розчарована тим, що мене хотіли витіснити з нерухомості, куди я вклала гроші, я змінила замки та звернулася до суду, вимагаючи половину вартості квартири як старша онука. Мої родичі розділилися на два табори: одні благали мене відмовитися від майна, інші погрожували мені. Незважаючи на звинувачення в безпринципності, я знала, що маю право на щастя і не збиралася здаватися вже стільки натерпівшись.