Катерина йшла автобусною зупинкою, коли її увагу привернув неохайний бездомний чоловік. Вона навіть не знала, ким він незабаром стане для неї.

Якось, коли Катерина йшла на автобусну зупинку, її увагу привернув неохайний безпритульний чоловік, який був дивно одягнений у літній жакет у холодну погоду. Вона, як обізнана з усіма і цікава сільська жінка, вважала за потрібне поспілкуватися з ним, дізнатися про його історію. Чемно звернувшись до чоловіка, вона дізналася про його втрату пам’яті, розгубленість і безцільне блукання, сподіваючись згадати, хто він і де живе. Співчуючи йому, Катерина познайомила його зі священиком, який запропонував йому притулок у порожньому будинку та роботу в церкві.

 

Advertisements

Чоловік, якого охрестили Іваном, з радістю прийняв пропозицію, відчуваючи помітне полегшення та подяку, від якої сльози так і котилися по його обличчю. За допомогою Катерини Іван привів себе в порядок, став краще одягатись і потроху відновлювати свою пам’ять. Сини Катерини, спочатку здивовані несподіваним актом доброти матері, поступово потеплішали до Івана. Разом вони проводили приємні вечори, обмінюючись історіями та думками.

 

Цей зв’язок поглиблювався, і Іван, колись розгублений, безцільно існуючий незнайомець, став невід’ємною частиною родини Катерини, через деякий час одружився з нею і допомагав по дому. За три роки спільного життя Іван не став замислюватися про своє минуле життя та шукати забуте. Його влаштовувало нове життя з Катериною та їхніми синами. Катерина, сама втішена таким несподіваним поворотом подій, зрозуміла, що іноді доля приходить на автобусну зупинку і підносить найнесподіваніші подарунки.

Advertisements