Я вже давно живу в Польщі, приїхала сюди понад 10 років тому. Сама я народилася та виросла у маленькому українському селі у Вінницькій області. Там у мене сім’я. Ми з чоловіком уже давно поїхали із села на заробітки, адже знайти хорошу роботу людині із села непросто. У місці тільки на базарі могли влаштуватися на роботу, але там зарплата мала, тільки на життя вистачає, а хотілося б, щоб і для своїх дітей щось відкласти. Загалом, вирішили, зібралися та поїхали разом із дітьми.
У селі в мене лишилася мама з братом. Згодом він одружився, але пішов жити в будинок дружини, вона жила в тому ж селі десь через хат 10. У нас із чоловіком все складалося добре, золотих гір ми не заробили за ці роки, але купили тут двокімнатну квартиру, вчимо дітей, маємо хорошу роботу та друзів, загалом ми вже звикли жити тут, додому в Україну повертатися і не збираємось уже. Коли мама постаріла, постало питання, хто ж її доглядатиме.
Ми домовилися з братом, що я щомісяця висилатиму йому 3 тисячі гривень, плюс мамина пенсія – він доглядатиме за нею, гроші непогані, в селі жити можна. А ще Андрій сказав, що мамин будинок буде його. Я довго думала, але погодилася, адже іншого виходу не найшла. Рік я надсилала гроші, а потім приїхала з сім’єю в гості до мами. Виявилося, що брат взагалі нічого їй не допомагає, тільки на городі може картоплю допомогти посадити та викопати, а невістка взагалі не з’являється у ній.
Мама моя старенька, їй все важко робити. Я вирішила поговорити з братом, пояснила, що ми про інше домовлялися. Мама робити нічого не може вже сама. Брат пояснив, що в селі жінки такі самі живуть і їх ніхто не доглядає. Я не знала, що робити, адже мені маму нікуди забрати, в одній кімнаті ми з чоловіком, в іншій діти, а за мамою цілодобовий догляд потрібний, а у нас робота.
Звільнитися не можу, адже ми ще кредит за квартиру не виплатили, продати її не можемо, щоби велику купити. Тому я поговорила з мамою, вмовила її продати будинок. Я маму забрала із собою до Польщі з грошима. Ми домовилися, що вона тимчасово житиме в будинку для людей похилого віку, поки ми не вирішимо питання з житлом. А що мені ще робити? Вже півроку мама живе там, там догляд хороший, перебування теж дороге, питання з житлом ми поки не вирішили. Я часто відвідую маму, їй там добре, не скаржиться ні на що, каже, щоб я не турбувалася, вона погодиться жити і там, там добрі умови. А ось брат із невісткою образилися на мене, адже чекали, що дім та мої гроші залишаться їм. А я вважаю, що зробила правильно, тепер я за маму спокійна, а гроші за будинок витрачаю тільки на неї.