Коли Ліда затіяла у своїй квартирі ремонт, громіздкі, застарілі меблі довелося прибрати. Хоча самі меблі не були якимись особливими, Ліда не могла не відчути укол печалі, оскільки вони були найціннішим майном її покійної матері. Розбираючи стару шафу, Ліда натрапила на криницю дитячих спогадів. Вона поманила доньку Оленьку подивитися на малюнки, зошити та листівки, які дбайливо зберігала її мати. Серед них була химерна анкета 80-х та пісняр, але увагу Ліди привернув вицвілий щоденник.
Поки Оленька грайливо гортала його, з нього випав старовинний конверт. Це був лист від Івана, першого кохання Ліди. Серце Ліди тьохнуло, коли вона згадала їхній невинний роман у літньому таборі. 12-річна Ліда та 13-річний Іван були нерозлучні та продовжували свій роман через листи. *** Після того ремонту минуло багато років. Ліда стала бабусею, і ностальгія причаїлася в куточку її серця, поки доля не зіткала своє диво. На ювілеї колеги Ліда помітила чоловіка, схожого на її кохання дитинства.
Розпитавши, вона виявила, що це справді був Іван – незадоволений життям, п’яний чоловік, чи не протилежність хлопчика, якого вона пам’ятала і все ще любила. Ухиляючись від його залицянь, Ліда не могла не дивуватися різкому контрасту між хлопчиком із мрійливими очима та чоловіком, який стояв перед нею. Без особливих слів вони знову розійшлися. Повернувшись додому, за чаєм з Оленькою Ліда розповіла про своє гірко-солодке побачення. Вони захоплювалися непередбачуваністю життя та метаморфозами її «Ромео».