Будучи найманим працівником в Італії з 16-річним стажем, мої поїздки в Україну рідкісні та скороминущі. У червні цього року моє повернення було з особливою метою купити квартиру за 3-4 тижні. В Італії я пошукала в Інтернеті ідеальне місце та повернулася із рішучістю «забронювати» обрану квартиру. Моя фінансова броня включала 30.000 євро, заощаджені за роки роботи, та ще 7.000 євро, які я привезла з собою.
Моя дочка Наталя була хранителькою моїх заощаджень. Вона заміжня, має сім’ю, проживає у подарованій їм квартирі. Наталя підтримала мою мрію купити квартиру та моє можливе повернення. Вона запевнила мене, що мої гроші у безпеці та в хорошому стані. Однак реальність відхилилася від нашої угоди. На моє повернення сума була меншою на 10.000 євро.
Моя дочка зізналася, що її свекруха зайняла гроші. Вона потрапила у пастку фінансового шахрайства, пов’язаного з її молодшим сином, і шукала кошти на погашення його боргів. Моя дочка не могла відмовити своїй свекрусі, яка чудово знала про заначку, призначену для покупки моєї квартири. Дочка пообіцяла, що гроші буде поповнено до мого приїзду. Нині свекруха байдикує і стверджує, що вона не має коштів, щоб погасити борг. Мене це збиває з пантелику – навіщо тоді брати щось без плану відшкодування, і тим більше без моєї згоди?