У свої 64 роки я повернулася додому після роботи в Італії. Це було лише два роки тому. Я була хатньою робітницею, заробляла пристойні гроші, які я старанно відкладала на спокійну старість. Я багато чому навчилася в Італії. Оскільки я була сільською жінкою, важка праця мене не лякала. А в Європі працьовиті люди високо цінуються. Мені вдалося накопичити непогану суму, достатню для того, щоб купити та скромно відремонтувати квартиру. Моя дочка, у якої своя сім’я, одного разу зіштовхнулася з фінансовими труднощами.
Їхня двокімнатна квартира раптом стала здаватися їм надто маленькою. Оскільки я була бабусею двох онуків шкільного віку, дочка звернулася до мене з проханням купити більш просторе житло. Вона знала про мої заощадження, накопичені за роки ретельного управління фінансами. Я захоплювалася старшим поколінням італійців, які насолоджувалися життям, прогулюючись парками, балуючись кавою і випічкою і насолоджуючись піцею в місцевих ресторанах вечорами. Вони виглядали задоволеними і проводили час на своє задоволення. Я відмовила дочці в її проханні, що, зрозуміло, її засмутило.
Протягом багатьох років я часто закликала зятя краще забезпечувати свою сім’ю, пропонуючи йому подумати про роботу за кордоном, аби покращити умови їхнього життя. Майбутнє ніколи не хвилювало їх доти, доки мої заощадження не стали об’єктом їхнього інтересу. Хоча мені й шкода онуків, я твердо переконана, що тільки їхні батьки мають відповідати за їхній добробут. Я успішно виховала свою власну дитину і подарувала їй квартиру моєї матері як весільний сюрприз. З того часу минуло 13 років – достатньо, щоб вони могли покращити свої обставини. Але вони цього не зробили. Я збережу свої гроші на випадок непередбачених проблем зі здоров’ям, або, можливо, подумаю про те, щоб позичити їм трохи грошей, уклавши письмову угоду про повернення із відсотками. Моєму зятю давно час взяти на себе відповідальність за сім’ю!