Віктор таємно спостерігав за Олегом, хоч жодних ознак підозрілості не було. Досвід стеження відточив його терпіння та інтуїцію, тому він був упевнений, що Олег рано чи пізно зробить помилку. Ця справа мала особисте значення для Віктора: вона стосувалася його сім’ї і, що найголовніше, його доньки Оленьки. Віктор згадував роки, коли Оленька була маленькою. Спочатку він був розчарований, коли в нього народилася дівчинка, думаючи, що він не матиме когось, кому він міг би передати свою мудрість. Але він виявився неправим: дочка росла, рік у рік підкорюючи його серце. Він з ніжністю згадував її перші кроки, усмішки та те тепло, яке він відчував, коли вона називала його “татом”.
Його дружина, Любов, дуже часто жартома дорікала йому в тому, що він балує їхню дитину. Через роки Оленька познайомила батьків з Олегом – своїм хлопцем, за якого збиралася вийти заміж. Віктор був приголомшений. Він не був готовим до того, що його дівчинка так швидко виросте. Ця людина була чужою для Віктора, і йому не сподобалася ідея, що Оленька покине їхню хату. Хоча Віктор розумів, що чинить нерозумно, він не міг не відчувати підозр щодо Олега. Тому він вирішив провести розслідування. Упродовж кількох тижнів він непомітно стежив за Олегом, очікуючи, що той потрапить до якоїсь неприйнятної ситуації. Зрештою, Віктор став свідком того, як Олег спілкувався з дівчиною та дитиною.
Підозри підтвердилися: Олег виявився не тим, за кого себе видавав. Однак Оленька, здавалося, не помічала занепокоєння батька. Вона із захопленням повідомила Віктора про плани на весілля та представила їм родину Олега, включаючи дівчину та дитину, яких Віктор бачив раніше – сестру та племінницю. Зніяковівши, Віктор припинив стеження і вирішив довіритися Олегу. Він чудово провів час на весіллі і навіть порозумівся зі своїм зятем. За рік Оленька народила хлопчика. Віктор, що переповнювався емоціями, розплакався, вперше взявши на руки онука. Його мрія – передати свою мудрість спадкоємцю – нарешті збулася…