– Славко, коли ми познайомимося з твоєю новою обраницею? – Запитала Олена Пилипівна свого онука. – Скоро, бабусю, – відповів Славко, потягуючи чай після бутерброду з ковбасою. Він і раніше знайомив її зі своїми дівчатами, але бабуся вміла їх відшивати. Одну з них вона довела до сліз, інша пішла в пориві гніву, а третя, незважаючи на те, що виглядала зібраною, попросила бабусю утриматися від грубих зауважень на її адресу та пішла з цими словами. Тому Славко вирішив більше не приводити додому дівчат. – Та гаразд, не хвилюйся, – підбадьорювала Олена, а усмішка прикрашала її обличчя, – я не буду дуже нав’язливою. – Я не боюся твоїх розпитувань, – відповів Славко, – я боюся твоїх глузувань, бабусю.
– Ти вважаєш мене блазнем?! – вигукнула трохи скривджена бабуся, – може, це ти вибираєш дівчат, які не вміють жартувати і не розуміють жартів… – Саме тому я ще не привів її до тебе… – пробурчав Славко, – їй треба звикнути до твого унікального гумору… думаю, вона ще не готова. – Останнім часом дівчата надто чутливі, надто легко дратуються. Вони дбають тільки про свою фігуру, – зітхнула Олена, похитавши головою, – не дай Боже, скажеш одне слово не так, і вашим стосункам кінець… – Ти думаєш, вони справді такі дратівливі? І проблема лише у цьому? — пожартував Славко, посміхаючись. – Звичайно! Вони надто стурбовані своєю дієтою, щоб радіти життю, – заявила його бабуся. Наступного дня Славко привів свою дівчину Марину, щоб познайомити її з бабусею. – Ти така худенька! Ти сидиш на дієті? – одразу ж спитала Олена, побачивши Марину. – Ні, – відповіла Марина, – я просто не люблю їсти все поспіль. Олена оцінила її нахабство і запитала далі:
– То ти відьмочка? Їж і не товстіш! – Я волію називатися феєчкою, – серйозно відповіла Марина. – Ти на фею зовсім не схожа, – підколола Олена. – Я все ще вчуся, – відповіла Марина, повторюючи тон Олени. Незважаючи на дружні підколки, Марина сміялася з анекдотів про дитинство Славка, розказаних його бабусею. Це втішило Славка; він знайшов дівчину, яка може впоратися з його бабусею. На всі гострі запитання Олени Марина відповідала з гумором, і невдовзі між ними почалася міцна дружба. Марина, яка втратила свою власну бабусю, знайшла тепло у цьому спілкуванні. Батьки Марини здивувалися, коли Олена з’явилася на порозі їхнього будинку. Потім Олена заявила про свій намір попросити руку Марину для свого онука. Батько Марини жартівливо відповів: – Чому тільки руку? Бери її цілком! За рік Славко та Марина одружилися. Їхній щасливий шлюб не мав шансів на провал завдяки живому та веселому духу їхньої баби Олени.