У віці 30 років я пішла від свого чоловіка, з яким прожила 4 роки, взяла із собою нашого дворічного сина та повернулася до будинку своїх батьків. Спочатку мої батьки із сумнівом поставилися до мого вибору партнера Ігоря, оскільки він уже був батьком двох дітей від попереднього шлюбу. Незважаючи на це, моя любов до нього змусила мене не зважати на ці складнощі.
У нас було гарне, хоч і скромне весілля, і наше подружнє життя було щасливим. Проте одного разу Ігор прийшов із роботи з новиною, яка все змінила . Він повідомив мені, що його колишня дружина планує працювати за кордоном і що двоє його дітей мають залишитися з нами на кілька місяців. Я була приголомшена цією новиною, тому що Ігор завжди обіцяв, що його колишня родина не заважатиме нашій. Враховуючи, що мені і так було важко справлятися з нашим малюком, я не могла собі уявити, що наглядатиму ще за двома дітьми, один з яких скоро мав піти до школи.
Незважаючи на запевнення Ігоря в тому, що все буде гаразд, я залишалася твердою у своєму рішенні. Поки він був на роботі, я зібрала наші речі та поїхала із сином до своїх батьків. За кілька днів зателефонувала мама Ігоря, благаючи мене повернутися. Вона стверджувала, що Ігор не впорається один, і я мала передбачати такі ситуації, коли виходила за нього заміж. Але я вже все вирішила. Я планувала найближчим часом розпочати шлюборозлучний процес, вважаючи, що так буде краще для мене та мого сина.