Минуло десять років із моменту нашого випуску, і моя подруга Яна подумала, що було б неnогано організувати зустріч випускників. Ми замовили столики у ресторані, і всі були раді бачити один одного. Раптом до зали увійшов високий гарний чоловік у дороrому костюмі, з гарною зачіскою, годинником та обручкою. Він привернув увагу, і ніхто не міг відвести від нього погляд. Ми всі гадали, хто б це міг бути, поки один із моїх однокласників не перервав наші здогади і не сказав:
– Це ж Діма! Я не могла повірити. Діма був тим тихим хлопчиком, який завжди дозволяв списувати в нього домашні завдання, добре вчився і мовчки терпів усі дражнилки. Він завжди був один, і ніхто не хотів з ним дружити. Ми сміялися з нього за його окуляри на пів-обличчя, за одяг, який був йому великий, і за його інтровертну натуру. Діма був добрим учнем і йшов на золоту медаль, доки не отримав дев’ятку з одного предмета, що все зіпсувало.
Незважаючи на цю невдачу, він досяг своєї мети та відкрив власну компанію, в якій зараз працює понад сто осіб. Він також має дружину, яка на даний момент працює з дому і кілька місяців тому наро дила дочок-близнюків. У них також є няня, яка доnомагає їм із дітьми, і вони живуть у гарному будинку із двома машинами. Діма поїхав раніше, бо мав інші справи, але його успіх став предметом обговорення на зустрічі. Ми зрозуміли, що дуже помилялися, вважаючи Діму невдахою, а деякі мої однокласники навіть заздрили його успіху. Але ми всі були раді тому, що він досяг успіху і здійснив свою давню мрію.