Я згадую слова моєї матері, сказані мені, коли я наро дила сина. Зараз, озираючись назад, я розумію, що її слова були пророчими. Моя мама була поруч зі мною, коли я повернулася додому з nологового будинку, і вона доnомагала мені дбати про мого новонаро дженого сина. Вона дала мені наступну пораду: «Наро джуй доньку, тому що син буде з тобою тільки до свого весілля, після чого ти будеш повністю одна.». На той час я справді не розуміла, що вона мала на увазі.
Я не заперечувала проти ідеї мати дочку, але мій чоловік був проти, тому що ми не могли дозволити собі ростити двох дітей у нашій маленькій квартирі. Минув час, і наше фіна нсове становище значно покращало. Але я не могла більше мати дітей через вік та nроблеми зі здоров’ям. Нині мені сорок дев’ять років, а мій син уже одружений. Ми з нетерпінням чекаємо на появу наших онучок-двійнят.
Тим не менш, я почуваюся самотньою, оскільки мій син дзвонить нам тільки раз на тижд ень, та й то переважно просто для того, щоб розповісти нам про своє життя і поставити «галочку». Це далеко від близьких стосунків, які ми мали раніше. Я сумую за тими днями, коли ми проводили час разом і говорили про все. Я не знаю, що робити, щоб змінити ситуацію. Чоловік теж засмучений ситуацією. Ми не виховували нашого сина таким усуненим та байдужим.